Переклад Лідії Дзюпіної.
مادر ِ مـِی
مادر ِ مـِی را بـکـرد بـاید قـربـان
بـچـٌه ای اورا گرفت و کرد به زندان
بـچـه ای اورا ازو گــرفـت نـدانـی
تاش نکوبی نخســت و، زو نکـَشــی جان
جز که نباشــــــــد حلال دور نکردن
بـچه ای کوچک ز شیر ِ مادر و پـستان
تا نخورد شـــــــیر هفت مه به تمامی
از ســــر ِ اردیبهشـــت تا بن آبان
آنگه شــــاید ز روی ِ دین و ره داد
بچه به زندان ِ تنگ و مـادر قـربـان
چون بســـپاری به حـَبس بچه ای اورا
هفت شــباروز خـیره مانَد و حــیران
بـاز چـو آیـد به هوش و حـال ببیند
جوش بر آرد، بنالد از دِل ســــوزان
گاه زبر ِ زیر گردد از غم و، گه باز
زیر زبر، همچنان ز اندُه جوشـــــان
زرِّ بر آتـش کـجـا بــخواهی پـالـود
جوشـــد، لیکن ز غم نجوشــــد چندان
باز که کاردار ِ اُشــتری که بُوَد مسـت
کفک بر آرد ز خشــم و، رانَد سـلطان
مرد ِ حَـرَس کـفـک هاش پـاک بـگـیـرد
تا بشـُود تیرگیش و، گردد رخشــــان
آخـر کارام گـیـرد و، نـچـَخـد تـیز
درش کند اســـــــتوار مرد ِ نگهبان
چون بنشــــــیند تمام و، صافی گردد
گونه ای یاقوتِ ســـرخ گیرد و مرجان
چند ازو ســـــــرخ چون عقیق یمانی
چند ازو لعل چون نگین ِ بدخشـــــان
وَرش ببویی، گمان بری که گل ِ ســـرخ
بوی بدو داد و، مشــک و عنبر با بان
هـم که خُـم انـدر همی گذارد چونـیـن
تا به گهِ نو بهار و نیمه ای نیســان
آنگه اگر نیم شـــب درش بگشــــایی
چشــــمه ای خورشید را ببینی تابان
ور به بـلور انـدرون بـیـنی، گویـی
گوهر ِ سـرخ است به کفّ ِ موسی ِ عمران
زُفت شــود رادمرد و، سُســـــت دلاور
گر بچشــد زوی و، روی زرد گلســتان
وانک به شــــادی یکی قرح بخورد زوی
رنج نبیند از آن فــراز و نه اَحزان
Матуся винця
Поклади на кривавий жертовник матусю винця.
Відбери малолітнє дитя, кинь за ґрати його.
Лиш його просто так не візьмеш. Не дозволить оця...
Спершу витруси душу з матусі міцним батогом.
Тільки знай, що не можна завчасно забрати маля
Від мамуні його, від гарячих грудей з молоком.
Годувати сім місяців треба грудьми немовля -
З квітня до листопада. Ретельно. Ковток за ковтком.
Згідно правил церковних і світських законів, тоді
На жертовник матусю, у карцер тісний дитинча.
Сперш, як тільки-но вдасться маля ув'язнити тобі,
Аж сім діб просидить із розгубленим блиском в очах.
Коли ж прийде до тями і раптом безвихідь збагне,
Закипить від розпуки, застогне від серця в вогні,
І додолу згори буде кидати тіло своє,
І нагору з землі підніматись в неволі сумній.
Знаєш, золото в полум'ї плавлячись також кипить,
Тільки зовсім не так, як дитятко за муром стіни,
Що, неначе верблюд, як його дуже хтось розізлить,
Назбирає у гніві весь писок повінця піни.
Поки пан не підішле слугу, щоб слину ту прибрав,
Доти буде воно каламутне, а далі, по тім,
Проясніє, шипіти не стане, як злісний удав,
І тоді дядько-сторож замкне міцно знов його дім.
А коли воно зовсім осяде, то стане як скло,
Як червоний багряний коштовний блискучий рубін,
Наче Єменський камінь, що краще його не було,
Наче із Бадахшанського краю камінчик один.
А понюхавши, певне відчуєш троянд аромат,
Бо і амбра, і мускус йому ті принади дали,
Адже варто лише їх змішати докупи налад
І залишити так, щоб до квітня разом побули.
Отоді, коли в північ відчиниш ти браму тюрми,
То побачиш як сонячне сяйво ізвідтам струмить.
І, уздрівши кришталь, ти промовиш: "Лихий побери!
Як рубін у долонях Мойсея з Емрану блищить!"
І від нього незграбний зграбніший, слабкий - відчайдух,
Жовте в'яле обличчя здоровий рум'янець бере,
Той, хто чашу одну перехилить, зміцнить собі дух,
І в блаженстві оцьому забуде про горе старе.
|